Масове падіння авіації викликало неабияку зміну настроїв як серед пересічних росіян, так і серед військових РФ. Ситуацію коментують міжнародні експерти, але найцінніша (і найадекватніша) думка саме військових пілотів. Вони допомагають розібратися з тим, що відбувається.
Хребет зламано
В чинному військовому протистоянні двох армій саме авіація була козирем Росії, яку українська сторона не могла подолати. Після першого виключно повітряного бою за часів ІІ Світової війни між авіацією Великої Британії та Люфтваффе повітряні сили остаточно закріпили статус королеви збройних сил. І цей статус досі не змінився.
Для авіації немає недосяжних цілей, а вразливість з неба завжди найбільша. Саме тому масове падіння гвинтокрилів та винищувачів РФ має настільки важливе значення.
Чого бояться росіяни
Те, що стільки повітряних цілей було ліквідовано протягом кількох днів, не залишає сумнівів: це не випадковість, відбувається щось кардинальне і масштабне.
Командування російської армії одразу висунуло кілька основних версій:
- ЗСУ отримали від західних партнерів літаки F-16 разом з ракетами “повітря-повітря”.
- Американський зенітно-ракетний комплекс Patriot розмістили на кордоні з Росією, тому він може збивати повітряні цілі.
- Працювали диверсійно-розвідувальні групи в тилу, які останнім часом інтенсифікувалися.
Всі ці версії живляться за рахунок того, що в інформпросторі присутньо багато інформації про передачу нової техніки і озброєння з боку США та Європи.
Версія українських військових
Страх – поганий порадник. На думку багатьох військових з лав ЗСУ, саме страх і невизначеність зараз керують діями російської армії.
На фоні атак з неба, які почастішали на території Росії, російським силам ППО поставлене чітке завдання: повний 100%-й контроль неба. Терміново вмикнули режим очікування атак і цілодобового чергування. За кожну ціль, яку упустили, треба відповідати вищому керівництву.
Саме тому будь-яка повітряна ціль приймається як потенційна загроза. При цьому російська армія – далеко не показник організованої взаємодії. Тому одні підрозділи не знають, що роблять інші. Це приводить до атак своїми системами ППО своїх же одиниць авіації.
Такі випадки вже фіксувалися раніше, але зі зростанням напруження їх кількість збільшилась.
