Часто можна почути, що війна між Росією та Україною є екзистенційною — тобто, війною за саме існування української нації. Путінський режим, безсумнівно, має на меті знищити нашу країну або ж повністю підкорити її своїм інтересам. Тому здається, що компроміси тут недоречні. Але чи це справді так?
Що таке екзистенційна війна?
З історії ми знаємо понад 11 тисяч війн, які забрали життя більше 3 мільярдів людей. Однак справді екзистенційних конфліктів, які ставили на карту існування цілих націй, було небагато. Наприклад, Тридцятирічна війна в Європі XVII сторіччя та Друга світова війна. У цих випадках йшлося не тільки про контроль над територіями, а й про знищення цілих народів — євреїв, слов’ян та інших.
Інші війни, такі як римські завоювання чи наполеонівські походи, хоча і були жорстокими, навряд чи можна назвати екзистенційними. Вони часто починалися через боротьбу за ресурси, території або владу.
Чого насправді хоче Росія?
Чи прагне Росія винищити українців як народ? Або ж вона намагається змусити нас прийняти мир на своїх умовах, змінивши владу в Києві та не допустивши нашого вступу до НАТО? Важко сказати точно, що насправді на думці у Путіна. Коли сирени лунають у наших містах, а ворожі ракети знищують наші будинки, це справді виглядає як екзистенційна війна.
Але навіть Путін, вихованець КДБ, навряд чи насправді вірить у можливість знищити цілий народ. Можна підкорити територію, але опір буде чекати завойовників з кожного куточка України.
Дві форми знищення
Інша справа – що саме вважати знищенням? Фізичне знищення не є єдиним варіантом викреслити українців як національність. Можна зробити так, щоб вони не згадували, ким є насправді, і досягнути цього при жорсткому контролі можна вже в другому поколінні після окупації чи захвату. Для такого знищення є безліч інструментів, які протестували ще в СРСР. З розквітом впливу медіа на кожну пересічну людину зараз зробити це в десятки разів легше і швидше, ніж, наприклад, ще 50 років тому. Особлива увага приділяється знищенню ідентичності дітей, що ефективно застосовувалося ще в Вавілонській, Перській, Римській імперії та ін.
При цьому варто памʼятати, що людський ресурс – один із найважливіших для існування будь-якої держави. Це і робочі руки, і податки, і ще багато необхідних факторів. Тому українці як такі для Кремлі дуже вигідні, але зі стертою памятʼю і національною свідомістю.
Плани Путіна і реалії війни
Швидше за все, Путін хоче змусити українську владу до капітуляції. Він прагне, щоб Україна визнала окуповані території за Росією та відмовилася від вступу до НАТО. Але такі умови неприйнятні для нас. Україна не повинна йти на компроміси, які принесуть ганьбу та послаблять нашу незалежність.
Як сказав Уінстон Черчилль: “Той, хто обирає ганьбу, отримає і війну, і ганьбу”. Це історична істина, яку варто пам’ятати.
Чи можливі компроміси?
Водночас, розглядати війну лише як екзистенційну також небезпечно. Це може закрити можливості для будь-яких компромісів, навіть тих, які могли б врятувати життя тисяч людей. В умовах переваги ворога в техніці, вагань західних партнерів і важкого стану економіки, слід шукати баланс між національною гідністю та збереженням життя. Втратити українців у безкінечній війні – шляхетний шлях, але безперспективний. Тому дуже важливо діяти так, щоб українська нація не стала жертвою власної непримеренної боротьби. Інакше ворог таки досягне свого, просто в інший спосіб.
Пошук балансу
Україна повинна шукати оптимальний шлях, де честь нації поєднується із прагненням зберегти життя українців. Адже кожен наш день опору — це ще один крок до перемоги, яка повинна бути не тільки військовою, але й людською.
