Ситуація з блокуванням польсько-українського кордону може здатися абсурдною. Якщо згадати, що Польща стала однією з країн, які найбільше підтримали Україну з початком повномасштабного вторгнення, то нинішні дії, які фактично відбирають останній шанс втримати українську економіку від повного краху, не вкладаються в цю парадигму. Але чи все дійсно так, якщо придивитись детальніше?
Росія – ворог чи стратегічний партнер?
Історично склалося так, що Росія була агресором і ворогом польської держави. Симпатій до росіян тут не знайти вже протягом багатьох століть. Але в геополітиці не існує симпатій, є лише власна користь і раціональність. Що ж може розділяти і єднати ці дві держави?
Недовіра Варшави до Москви базується на тому, що велика частина Польщі розглядалась нею завжди як споконвічно російські території. Імперські амбіції РФ, які кілька десятиліть після розвалу СРСР знаходились в замороженому стані, зараз активізувалися, і Польща відіграє не останню роль в плані “захоплення Всесвіту”. Ситуація дещо ускладнилася тим, що тепер польська держава є членом НАТО, але, судячи з політики Росії, в Кремлі все більше схиляються не до поміркованих стратегій, а до гри ва-банк. Тому перехід Москви від гібридної війни до повномасштабного вторгнення небезпідставно розглядався Варшавою як власна загроза.
Не у двері, так у вікно
Але в той же час є дещо, що завжди було темою спільного обговорення Варшави і Кремля: приналежність західних областей України. Для Польщі, яка втратила ці землі після Другої світової війни, тема є болючою, а бажання повернути їх собі нікуди не зникло.
Йти війною на Україну – проект зухвалий і сумнівний для Варшави. Але в ситуації, коли східну сусідку по частинам забирають у володіння Росії, все виглядає під іншим кутом. Західне українське населення воліє краще бути під польським протекторатом, ніж опинитися один на один з Кремлем і його політикою терору проти українців, в якій немає жодних сумнівів.
Тому просто скористатися з нагоди – один з дієвих варіантів, що до того ж не викличе такої бурхливої реакції і санкцій з боку світової спільноти, як відверта агресія.
Підстави для підозри
Може здатися, що Польщу підозрюють в занадто цинічному плані, але про те, що такі сумніви небезпідставні, можна заключити з кількох факторів:
- З самого початку страйку польський уряд знав про наслідки для України і зберігав нейтралітет. Ситуація виникла якби сама собою. Але зараз він активно підтримує вимоги страйкарів.
- Угода, яку вимагають скасувати поляки, є законною і підписаною згідно всіх юридичних тонкощів. Тобто, вони просто ігнорують міжнародне право, перешкоджаючи його здійсненню. За наявності бажання польський уряд зупинив би це беззаконня досить просто і швидко.
- Українська сторона виконала цілу низку заходів, щоб задовольнити польських перевізників, проте це не змінило ситуацію. З чого можна зробити логічний висновок, що головна мета – не досягнення консенсусу, а щось більш глибоке.
Єврокомісія тим часом залишається стабільною в своїх реакціях: вона засвуджує дії Польщі і глибоко обурена ситуацією, що склалася.
Отже, зараз вирішення цього питання настільки ж критичне, як і надання військової допомоги Україні. Якщо Київ якось не владнає його, це може бути початком зворотного відліку.
