Наприкінці ХХ століття Україна змінила статус з однієї з найбільших ядерних держав до країни, яка добровільно відмовилась від всього арсеналу ядерного озброєння. Наслідки тих дій ми спостерігаємо останні 9 років. Чи можна було вберегти третій за обсягом в світі ядерний арсенал і чи змінило б це перебіг історії?
Ще до незалежності
Процес відмови від ядерного статусу розпочався ще до розвалу СРСР. За Декларацією від 16 липня 1990 року Україна проголошувала свою нейтральність, тобто надалі вона не буде членкинею військових блоків. Це забезпечується трьома принципами:
- не приймати на свою територію ядерну зброю;
- не виробляти такої зброї;
- не набувати такого типу озброєння.
Опозиція була проти, але голова СБУ Марчук і Президент Кравчук втілювали ці принципи в життя, і це підтримувала більшість українців.
Куди вивезли
На українських територіях було 2 види ядерної зброї:
- тактична;
- стратегічна.
За Мінською угодою тактична зброя була вивезена до Росії, причому, РФ так поспішала зробити це, що завершила транспортування на 25 днів раніше зазначеного терміну.
Стратегічний запас на території України був основним арсеналом СРСР для захисту в разі нападу з заходу. Ця ударна сила залишалась основним важелем протидії на випадок глобального конфлікту. В Україні розташовувались:
- тисячі ядерних боєголовок;
- пускові шахти для пуску міжконтинентальних ракет.
Спрямовані вони були по території США.
Чому не вдалося зберегти
Розташування і контроль – не одне й те саме. Проблеми полягали в наступному:
- Центр управління боєголовок розташовано в Москві. Запустити або переспрямувати їх могли лише за таємними кодами, яких в Україні ніхто не знав. Тобто, запустити ракети з українських територій росіяни могли, як і могли нам завдати відповіді їх вороги, щоб зруйнувати місця розташування. Розробити власну систему управління теоретично можна було, але це дорого і потребує багато часу.
- Обслуговування і зберігання вимагає великих затрат. Для утримання ядерного арсеналу потрібні особливі технології і значні фінанси. В Україні на той період не було ні одного, ні другого. До того ж міжнародний клуб ядерних країн був кардинально проти навчання українських спеціалістів у цій галузі.
Як наслідок, 2 червня 1996 року ядерний статус було офіційно втрачено. Будапештський меморандум, який гарантував безпеку України, фактично не спрацював, тому періодично у світовій спільноті починаються дебати на тему відновлення ядерного статусу.
Чи вступ в НАТО міг врятувати Україну
Після розвалу СРСР був шанс швидкого розширення НАТО на схід, і Україна теж мала шанс стати членом блоку. Проте всередині самого альянсу виникли суперечки. Справа в тому, що противники розширення сприймали Росію як молоду нестабільну державу, що тільки стала на шлях демократії, а розширення НАТО могло б завадити її демократичному розвитку. Особливим фактором ризику були російські націоналістичні партії, які могли б використати факт розширення блоку для приходу до влади, і це стало б початком нової “Холодної війни”.
Як показала історія, все це відбулося і без розширення НАТО, але коли це зрозуміли, важливий момент вже було втрачено. До того ж, в українському суспільстві занадто розповсюдженими були думки про єдність з Росією, що показали результати виборів перших років незалежності. Готовність до повного розриву визріла лише з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
