За попередніми даними, під час другого туру президентських виборів у Туреччині чинний керівник турецької держави Реджеп Тайіп Ердоган здобув чергову переконливу перемогу, набравши 52,1% голосів виборців. Його конкурент – кандидат від опозиції Кемаль Киличдароглу, завоював 47,9% симпатій електорату. На думку незалежних аналітиків, нинішнє загальне волевиявлення на турецькій території увійде до підручників історії.
Адже справді – увійде. Справа в тому, що «травневі вибори – 2023» у цій євроазіатській країні пройшли у два етапи. З моменту проголошення в Туреччині демократичної республіки 29 жовтня 1923 відповідне голосування здійснювалося за принципом «один день – один переможець». Додатковий перерахунок бюлетенів проходив лише один раз, після Другої Світової війни. Нинішня політична битва Ердогана та Киличдароглу раптово показала певне «бродіння» в турецькому суспільстві: вже той факт, що в першому турі голосування жоден з кандидатів не зміг подолати п’ятдесятивідсотковий бар’єр, свідчить про падіння рейтингів чинної влади та зростання престижу опозиціонерів.
І не лише про це. Як стверджують експерти, згадана турецька опозиція під час своєї передвиборчої кампанії активно використала так званий «західний ресурс». Ні для кого не секрет, що офіційний Вашингтон фактично зробив ставку на Киличдароглу, регулярно висвітлюючи в американській пресі переваги курсу цього кандидата від партії змін. Білому дому вторили деякі європейські політики, включаючи канцлера ФРН Олафа Шольца та президента Франції Еммануеля Макрона.
«Чергова вікторія Ердогана може, як то кажуть, сплутати карти для лідерів цілої низки держав світу, – припустив у коментарі для EURO-ATLANTIC UKRAINE турецький політичний оглядач Акіф Ідіз. – Немає жодних сумнівів, що найближчим часом офіційна Анкара перегляне свої стосунки – як із Заходом, так і зі Сходом». За словами аналітика, одним із перших кроків команди Ердогана у його новій каденції будуть зміцнення позицій Туреччини на Близькому Сході, включаючи Сирію, Ліван та Ірак. Далі турецький керівник планує зміцнити роль своєї країни у структурах Північноатлантичного альянсу. І, нарешті, окреслити пріоритети співпраці з Європейським союзом. Мовляв, якщо Брюссель і надалі ігноруватиме спроби тієї ж Анкари якнайшвидше інтегруватися до структур ЄС, від зазначеної інтеграції Туреччина просто відмовиться.
Передбачається також, що в найближчому майбутньому Туреччина зміцнити відносини з Росією, Китаєм, Індією та країнами Латинської Америки. Про якесь «потепління відносин» із США в даному контексті не йдеться.
Який саме шлях взаємовідносин із міжнародною спільнотою обере турецька держава, стане відомо вже найближчим часом.
