Протягом більш ніж 2 років лозунги про “денацифікацію” та “демілітаризацію” почали втрачати свою актуальність навіть у самій Росії. Причина полягає в тому, що все більше виявляється невідповідностей між заявленим, які вже практично неможливо приховати. Тим часом на Заході міцніють спроби раціоналізувати дії Росії з геополітичного погляду. Давайте розберемося, чи є в цьому істина.
Багатозадачна війна
Правда полягає в тому, що причин і завдань у цій війні набагато більше, ніж звичайно повідомляють громадськості:
- По-перше, все частіше йдеться не про війну з Україною, а про протистояння Росії та блоку західних країн на території України. Тобто, до самої України вже наче і немає претензій, але сцена в цьому театрі розташована саме тут, так вийшло.
- По-друге, навіть постійний представник Росії при ООН Небензя заявив, що денацифікація вже завершена, оскільки “у українців залишилося тільки західна зброя”, а отже, свою вони повністю втратили, тобто росіяни впоралися.
Тим часом багато аналітиків намагаються розібратися в казусі України, адже від причин нападу значною мірою залежить подальший розвиток ситуації у цьому протистоянні, яке ризикує стати ще більш глобальним. Зрозуміло, що крім політичної і економічної боротьби розглядають географічний фактор як ключову позицію.
Ракурс вирішує все
Слід відразу пояснити, що концентрація на якій-небудь конкретній причині залежить від компетенції та спеціалізації аналітика. Зрозуміліше стане на прикладі: при болях у голові травматолог стверджує, що причина – удар, психолог розповість про стрес, а окуліст – про постійне напруження очей. При цьому правими можуть бути кілька з них, якщо не всі.
Те, що політична географія тут дійсно має місце, можна зробити висновок хоча б з того, що ще в минулому неодноразово стверджувалась неуникність цього конфлікту:
- У 1996 році Семюель Гантінгтон у праці “Зіткнення цивілізацій” посилається на слова російського генералітету, висловлені в 1992 році, що “Східна Україна ще повернеться до нас через п’ять, десять або п’ятнадцять років“.
- Однозначно і з пророчою точністю висловлювався про майбутню війну лідер чеченських сепаратистів Джохар Дудаєв. Однак, він зовсім не пророк, а просто грамотний військовий командир і людина, яка розбирається в політиці.
Подібних прикладів можна привести дуже багато, але для економії часу обмежимося тим, що про майбутню війну неодноразово говорили і прихильники російського традиціоналізму, і ліберали-глобалісти.
Точка неповернення пройдена
Якщо до 2014 року ще можна було сподіватися на якісь альтернативні варіанти, то після анексії Криму остаточно стало зрозуміло: дива не станеться. Держпереворот в Україні, “розгойдування” сепаратистських рухів на південному сході, війна на Донбасі та у Луганській області довели невідворотність військового сценарію.
У 2021 році все ускладнилося:
- з’явилася явно пропрацьована в певному ракурсі стаття глави Росії про український народ з чіткими постулатами;
- розпочалися переговори про нову архітектуру безпеки в Європі та США;
- активізувалися розмови про приєднання нових українських територій до РФ.
Після розпаду Радянського Союзу територія Росії як правонаступниці зменшилася на 25% (5 млн квадратних кілометрів). Раніше Росію зі сходу завжди захищала від блоку НАТО буферна зона у вигляді країн Варшавського договору, а фактична зона впливу йшла від НДР на південь до самої Туреччини. Але після 1991 року Росія з цієї сторони залишилася відкритою і вразливою.
Невипадкові кордони
І тепер головне: раніше ця лінія фактично захищалася природними перешкодами – Судетським гірським масивом та річкою Ельба. Незахищеною залишалась лише невелика частина на Півночі – Північногерманська рівнина. Повторимось ще раз: майже всі радянські території і частково країни Варшавського договору були огороджені Судетами, Карпатами, Дунаєм і так далі.
Наявність природних перешкод по кордонах дає величезну перевагу: прикордонні війська можна сконцентрувати лише в найвразливіших місцях. У даному випадку такою зоною залишалась лише Північнонімецька рівнина. Це був ідеальний плацдарм для наступу ворога, особливо – для танкової армії, оскільки він має максимально підходящий для цього рельєф. Ширина цієї території становила приблизно 500 км.
Не забуваємо про фінанси
Вже багато десятиліть у світі зберігається біполярна система міжнародних відносин, і існування природних бар’єрів дозволило в практичному сенсі зробити наступне:
- Зменшити кількість точок потенційного зіткнення збройних сил.
- Знизити витрати на оборону, оскільки будувати оборонні укріплення і зводити численні інженерні споруди не потрібно – їх замінюють природні перешкоди.
- Перерозподілити в інші місця людські ресурси, оскільки немає потреби рівномірно концентрувати їх по всій лінії кордону.
До розпаду Радянського Союзу Росія знаходилася в чудовому геостратегічному положенні, Захід їй сильно програвав в цьому. Буферні країни та кордони всього Союзу надавали дійсно велику, якщо не сказати – вирішальну перевагу. Але відразу після відокремлення України Карпати як природний бар’єр вже не могли функціонувати. Фактично кордони Росії в одну мить змістилися до лінії від Фінської затоки до Азовського моря. Крім того, цей участок повністю розташований на Східно-Європейській рівнині, що позбавлена гірських хребтів.
З того часу Білорусь та Україна лише частково могли виконувати буферну функцію, але гарантія стратегічної безпеки Росії реально похитнулася: потенційну загрозу з Заходу не було чим прикрити. Участок незахищеного кордону тягнувся тут на суттєві 2 тисячі кілометрів.
І ось тут включається простий математичний розрахунок: щоб забезпечити надійний захист, Росії потрібно не просто побудувати систему інженерних споруд, а й підтримувати їх цілодобово протягом багатьох років. Це підтверджував план гіпотетичної війни під назвою “Поморія та Дніпровія проти Полісся”, який відточували російські військові.
Зупинити ворога
Багато хто вважає, що саме географічна відсутність перешкод на кордонах РФ стала однією з головних причин, через які Росія розпочала війну, і результатом її має стати не вигадана потреба у “денацифікації”, а вихід на вигідні та надійні західні рубежі. Межою цих рубежів у найгіршому випадку стане Дніпро, а в ідеалі – Карпатський хребет.
Таке положення дасть можливість у разі потреби зупинити наступ ворога і не допустити його глибше. Це особливо важливо з тієї точки зору, що для Росії критичне значення має захист оборони Південного флангу, а ще конкретніше – стратегічного участка в зоні Волгоградського перешийка, як називають його військові, оперуючи географічною термінологією. Що ж він собою представляє? Це особлива зона звуження території на півдні, розташована між Азовським і Каспійським морями. Довжина цієї надзвичайно важливої ділянки – 700 кілометрів.
Це все вже було
А чому Волгоградський перешийок настільки критичний для РФ? Справа в тому, що він забезпечує безперешкодний вихід до непромерзаючих портів у Ростові-на-Дону та в Астрахані. Плюс до цього – критично важливе стратегічне значення нафтогазових ресурсів Кавказу, які формують основу національної безпеки Росії. Більше того, до цих двох факторів у останні роки додалася ще й необхідність підтримувати зв’язок з партнерами, що постачають зброю, наприклад, з Ірану.
Жахливий сон російських військових полягає в повторенні плану “Едельвейс”. Так називалась широкомасштабна операція, яку проводило німецьке командування в 1942 році. Метою було захоплення Кавказу, зокрема – нафтодобувного регіону Грозного і Баку. Те, що нафтові родовища по суті є єдиним джерелом життєздатності Росії, пояснювати не варто. Тому навіть витрати на війну, які зараз несе РФ, не можна порівняти з ризиками втрати цього плацдарму. А відсутність природних бар’єрів на Заході робить ці примарні ризики досить високими. Якби щось подібне насправді сталося, то кордони російських територій стрімко були б відкинуті до зразку XVI століття.
Продовження читайте у другій частині
