На зʼїзді депутатів непризнаного Придністров’я 28 лютого очікувана пропозиція приєднатися до Росії не прозвучала. Так звані представники влади звернулися не лише до Росії, а й до ООН, Європарламенту, ОБСЄ інших міжнародних організацій, але сенс їх послання трошки дивний.
У зверненні до Росії зазначена необхідність “захищати” понад 200 тисяч “російських громадян”, які проживають тут, і навіть йдеться майже про геноцид (принаймні, економічну блокаду) з боку Молдови. Цікаво, що проголошувалося це українською мовою, але то лише мала деталь повної картини.
Входить і виходить
Хоча слова гучні, але все ж таки не прохання приєднатися до Росії. Також зовсім не згадали про референдум 2006 року, на якому “громадяни висловилися за незалежність з подальшим входженням до Росії”. Давайте розглянемо це питання.
Здавалося б, “новий суб’єкт Федерації” – це купа позитивних результатів:
- Затримання процесу євроінтеграції Молдови, принаймні до остаточного розуміння майбутнього “ПМР”. Рішення також могло б викликати дестабілізацію Гагаузії – ще одного проблемного регіону в Молдові.
- Відсутність у Молдови засобів для збройного розв’язання проблеми сепаратизму створювало б ситуацію, схожу на ту, що відбулася в Криму. Регіон “приєднується до Росії”, а країна, від якої він відокремлюється, не може знайти вирішення. Це стало б чудовим прикладом перед можливими перемовинами щодо закінчення війни в Україні.
- Загроза портам Одеси та судноплавству по Дунаю. Наявність російського анклаву автоматично вимагала б більшої концентрації сил та засобів з боку України, Румунії та Молдови.
- Розширення поля переговорів щодо завершення війни в Україні. Тобто не війна між двома країнами, але, принаймні, регіональний конфлікт.
Перед виборами в Росії це все було б дуже доречно.
Але така ситуація створила б для Кремля і ризики, які і зупинили процес:
- Такий регіон автоматично потрапив би в блокаду, оскільки жодна з сусідніх країн не погодилася б на пропуск товарів та людей на цю територію.
- Молдова могла б звернутися до Румунії та України із проханням допомогти. Збройні сили України здатні “розв’язати проблему” і отримати доступ до найбільшого арсеналу в регіоні – в селі Ковбасна, де зберігається близько 20 тисяч тонн лише артилерійських снарядів радянського калібру. Це було б великою допомогою у контексті “снарядного голоду” ЗСУ.
- Ліквідація “ПМР” або, якщо було б вирішено “приєднати”, захоплення “суб’єкта” Росії – це поганий політичний кейс перед умовною “коронацією” Путіна.
Для еліт Придністров’я приєднання до Росії, також не дуже привабливе, бо їм довелось би поступитися місцем “старшому брату”.
До недавнього часу “ПМР” активно користувалася російськими енергоресурсами, а плата за них (точніше, борг) зростала для Молдови. “Газпром” ставив умову просту: якщо це ваша територія, то платіть. У випадку приєднання, до кого, на вашу думку, звернеться російська держава за “комунальними платежами”?
Більшість населення тут мають молдовські або українські паспорти з усіма їх перевагами: користуються безвізовим режимом з ЄС, можливістю подорожувати на Схід і російською пенсією для пенсіонерів колишнього СРСР.
Значна частина інфраструктури фінансується з Росії, а зовнішня торгівля пройшла б через Молдову, надаючи можливість виходу на ринки ЄС. Це є вигідним.
Також “ПМР” – найбільший контрабандний хаб в регіоні завдяки статусу “сірої зони”. А зміни в юрисдикції означало б втрату доходів місцевих еліт від злочинних бізнесів.
І, нарешті, якщо “ПМР” стає частиною Росії, то кадрова політика формується в Москві. Місцеві кадри стали б непотрібними, можна було б попрощатися не лише з впливом, але і з грошима.
Шантаж і підвищення ставок
У Москві зважили це все і створили документ у вигляді “прохання захистити”. Такий формат відкриває безліч можливостей для Кремля.
- Посилання на 200 тисяч “російських громадян” означає можливе застосування силових методів з боку Москви та легітимізацію такого сценарію – це ж захист “своїх громадян”.
- Загроза завжди ефективніша, ніж сама дія. При інформації про можливий “договір” щодо України загроза розширення конфлікту є звичайним методом Кремля для підняття ставок. Іншими словами, для політиків ЄС та США формується наратив “давайте вирішувати зараз, адже потім може статися розширення конфлікту”.
- У 2024 році в Молдові будуть вибори президента, де проєвропейська Майя Санду може як зберегти своє місце, так і втратити його, поступившись проросійському кандидату.
- Загроза дестабілізації Молдови стане головною проблемою для Румунії в регіоні, що автоматично зменшить увагу до українського питання. Однак головне – Кремлю дається можливість розхитувати ситуацію без нових вкладень і зобовʼязань.
Зважаючи на все сказане, в Кремлі поки що немає спільної думки з цього питання. Є розуміння необхідності шантажу та підняття ставок, але на запитання “Яке майбутнє очікує на Придністровʼя?” відповіді дати ніхто не може.
