Єврокомісія неодноразово заявляла, що негативного впливу від експорту української продукції в ЄС немає. Але дії сусідніх з Україною країн говорять зовсім інше. Вони вимагають повних або часткових обмежень, і причин тому багато. Давайте дізнаємось, які це причини.
Механізми при демонстрації негативного ставлення різноманітні: від вимог прийняти схеми, що протирічать міжнародним правилам торгівлі, до прямого тиску на Єврокомісію.
Ситуація ускладнюється тим, що мотиви у них теж неоднорідні:
- хтось орієнтується виключно на інтереси національних виробників;
- хтось керується ідею власного збагачення;
- для когось найважливіші політичні мотиви (як власні в Європі, так і прокремлівська позиція, що керується ззовні).
Ще один нюанс полягає в тому, що інтереси окремих субʼєктів не співпадають з інтересами інших представників всього європейського блоку, для яких сільськогосподарська українська продукція – це сировина для цілої низки галузей виробництва, що забезпечує вищий дохід та нижчі ціни для споживачів.
Серйозний підхід
В Єврокомісії нещодавно розглядали ризики, які несе агроекспорт з України. Там надали звіти, що готують кожні два місяці. У звітах зазначено:
- обсяги;
- експортні ціни;
- імпортні ціни на всіх рівнях.
Згідно з ними негативних наслідків від постачання Європі української сільськогосподарської продукції не виявлено. Більш того, за умови зменшення витрат на транзит це тільки зміцнює продовольчу безпеку світу.
До війни український експорт йшов здебільшого в країни, що розвиваються, бо:
- європейський ринок купує преміальні товари;
- стандарти готової продукції там інші.
Війна змінила ситуацію: якщо за рік до війни частка українського експорту агропродукції в Європу складала 32%, то в поточному році – 59%. Але це відбулось не лише за рахунок збільшення обсягів, а здебільшого за рахунок того, що постачання в Африку та Азію зменшилось через блокування портів. Саме це спричинило пошуки покупців якогомога ближче – в Європі.
Справа у методах
Насправді, у відстоюванні своєї позиції європейцями немає нічого поганого або дивного. Дивує те, до яких методів при цьому вдалися: прямі незаконні заборони, штучні перепони, блокування кордонів, шантаж євроінституцій. Україна в цьому конфлікті показала більш цивілізовану поведінку, постійно пропонуючи компромісні варіанти співпраці.
В рамках пошуку рішень створили Координаційну платформу, впровадили ліцензування для цивілізованого контролю сировини, що експортується в ЄС з України та запобігає коливанню цін на сільгосппродукцію. Як показав час, з політичного порядку денного це проблему не прибрало, отже, протестувальники зацікавленні не у вирішенні проблеми, а у тому, щоб досягти своєї – якої саме? – мети.
Питання євроінтеграції теж напряму повʼязане з експортом агросировини, адже Україна виробляє її в кілька разів більше, ніж споживає. Це робить країну серйозним конкурентом, бо вона має ряд великих агрокомпаній, в той час як в Європі агроіндустрія базується на малому фермерстві, що залежить від дотацій. Конкурент на ринку, який може існувати без дотацій, лякає, таких гравців ринку. Але страхи скоріше безпідставні, оскільки звіти показують: засилля української сировини в ЄС немає.
Проте у європейців є ще одна тривога: що після вступу в ЄС частина дотацій “потече” в українські господарства. Таким чином німці, поляки, французи побоюються лишитись механізма, який дозволяє їм виживати. Ці питання дуже важливо вирішити одразу, щоб подібні неприємні ситуації не стали постійними.
Чому хвилюються не всі?
Справа в тому, що українська продукція розподіляється всередині європейського ринку нерівномірно: в якихось із 27 країн є більша потреба в таких товарах, а десь – менша. Треба ще враховувати і ряд внутрішніх чинників:
- баланс імпорту-експорту;
- обсяги споживання;
- потреба в окремій сировині тощо.
Саме в співставленні імпорту і всіх цих параметрів і виводять приблизне ставлення до окремого ввезеного продукту. Прикладом може стати Іспанія, про яку згадували і під час обговорення питання в Європарламенті. Тут розвинуте тваринництво, але власної кормової бази не вистачає, що частково покривалося українськими зерновими продуктами. Особливо кризу відчули в поточному сезоні через несприятливі погодні умови, які вплинули на врожай: він скоротився на 40%. В цій ситуації зерно з України фактично врятувало тваринницьку галузь Іспані.
Може видатись нелогічним, але навіть в тих країнах, в яких найбільше протестують проти експорту агропродуктів з України, їх активно використовують. Так, Польща у 2022 році збільшила обсяги експорту в мʼясо-молочній сфері та у сфері зернопереробки. Для польських бізнесменів це стало джерелом дешевої сировини. Держава таким чином поповнила бюджет за рахунок доданої вартості.
Гарна, але небажана
Більше того, українська пшениця й кукурудза цікавить багато європейських переробників, а олійна технічна сировина – комбінати як в Європі, так і поза нею.
В чому ж перевага української сільгосппродукції? Факторів кілька:
- Доступна вартість. Хоч це і видається нелогічним, враховуючи дотації і субвенції, якими користуються європейські виробники. Також тут вигідніші кредити, менші витрати на логістику, кінець кінцем, в Європі не триває війна. Секрет простий – нижча вартість досягається переважно нижчою зарплатою робітникам.
- Масштаби виробництва. Для Європи середній розмір фермерського господарства дорівнює 17 га. В Україні цей показник набагато більший. Отже, їх середній фермер – це український малий. І йдеться не про холдинги, яких в Україні немало. Більший масштаб дозволяє знижувати витрати при виробництві.
І при цьому треба розуміти, що політичний вплив агросфери в сусідніх з Україною країнах значний, особливо, коли наближаються вибори, що і відбулося цього разу. З іншої сторони, українці теоретично і справді можуть демпінгувати ціни на агросировину через потужність галузі.
Час змін
До війни Європа була транзитним простором для України, але зараз ситуація поволі змінюється. Ті самі товари, які виготовлялися для внутрішнього українського ринку, можна продавати в ЄС, бо смакові звички здебільшого особливо не відрізняються. Тим більше, що зараз там перебуває багато українських біженців. Місцеві виробники розуміють, що поступово можуть програти цю конкурентну боротьбу, що і зумовлює їх протестні настрої.
Багато політиків вважають, що цими настроями вдало маніпулює Росія, розповсюджуючи і підсилюючи їх. Те, що від блокування страждає не лише українська економіка, а й внутрішній європейський ринок, в якому руйнуються логістичні напрацьовані шляхи перед піком продаж, який спостерігається в різдвяний період, спеціалісти знають. Частина контрактів залишиться невиконаною, що принесе збитки.
На даному етапі важливо шукати компроміси. Зрозуміло, що є країни, які керуються виключно політикою. Наприклад, Угорщина і Словаччина. Є й такі, що розуміють: експорт з України може бути корисним для бізнесу і економіки. Приклад таких країн – Румунія і Болгарія. Франція ж – ілюстрація країни, яка завжди категорично налаштована щодо імпорту. Люди тут згодні платити дорожче за власну продукцію, це така частина національної ідеї, яку нічого не змінить.
Залагодити все це реально: треба розвивати ринкові відносини так, щоб поступово вбудовуватися в ланцюги доданої вартості в Європі і стати невідʼємною частиною схеми. Саме ці питання зараз основні для роботи на перспективу. Головне – керуватися цивілізованими методами, бо з усіма сусідами можна домовитись, на відміну від східного сусіда.
