Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що не має сумнівів у спробах Росії створити небезпечну ситуацію під час олімпіади в Парижі. По суті, це перша заява, яка прямо свідчить європейцям, що Москва становить реальну загрозу їх безпеці. Чим зумовлена така зміна позиції Макрона і чи приведе вона до реальних змін для Києва?
“Червоних ліній” давно немає
Хоч і здається, що Президент Франції лише нещодавно став настільки радикально налаштованим з приводу російсько-української війни, насправді це не так. Політики знають, що Макрон, який ще буквально пару років тому висловлював сподівання, ніби з Путіним можна домовитись, зараз повністю змінив риторику. Тепер він вважає, що Росія обовʼязково має бути переможена. Заява про відправку французьких військ стала новиною тільки для тих, хто не відслідковує політичні тенденції.
Важливо підкреслити два чіткі фактори:
- Такий курс не всі всередині країни сприймають схвально.
- Його позиція збільшує напругу між Берліном і Парижем.
І все ж Макрон гне свою лінію. Чому?
Все почалося раніше
Насправді позиція Президента Франції змінилася зовсім не нещодавно. Критичною поворотною точкою був його виступ у Братиславі трохи менше року тому 31 травня 2023 року перед відкриттям саміту GLOBSEC. Тоді він зробив кілька зухвалих заяв:
- По-перше, засудив помилку, якої вдалися і Франція, і Німеччина, коли не підтримали питання про членство України і Грузії в НАТО у 2008 році.
- По-друге, засудив Європу в короткозорості, яка дала змогу так довго ігнорувати думку Балтії про Росію і її наміри.
- По-третє, повідомив, що історія так нічому і не навчила, політики досі не вміють робити вчасних висновків і аналізувати геополітичну ситуацію.
Ця риторика разюче відрізнялась від раніших порад “не принижувати Росію”, надати їй гарантії безпеки і таке інше. Макрон признав свої помилки, яких припустився як перед повномасштабним вторгненням, так і на самому його початку.
Він усвідомив такі істини:
- Переговори з Росією – безперспективні.
- Кремль на даному етапі становить загрозу не лише для України, Грузії, Сирії, а й для всієї Західної Європи. В разі перемоги над Україною Путін спочатку зосередить зусилля на Балтії, а потім, з високою ймовірністю, на Польщі і Чехії.
Загроза для Німеччини і Франції теж реальна, питання полягає здебільшого в термінах. І хоч пересічному європейцю здається, що головне – не допустити війни, але реальна небезпека починається не з цього, а, наприклад, з кібератак або з втручання Москви у внутрішню політику, щоб кинути тінь на Україну, Макрона та інших європейських лідерів, які зацікавлені в підтримці Києва для безпеки своїх країн.
Пасивність не в моді
Але, здається, головне полягає у тому, що Макрон рішуче націлений на роль справжнього лідера в Європі, а це міцно повʼязано з жорсткою позицією щодо Росії. Політична ситуація зараз така, що першість в ешелоні політиків залежить від ставлення до суверенітету і цілісності України та безкомпромісністі у боротьбі Києва та Москви. Через це за останній рік всі спостерігають щось на кшталт зближення Франції, України і Балтії.
Саме тому Макрон безперервно повторює, що “червоні лінії” – тема, яка давно вичерпала себе. Це повʼязане з тим, що раніше Європа дозволяла Росії визначати ці “червоні лінії” і порядок денний. Тепер з пасивної позиції час переходити до ведучих, щоб перехопити ініціативу і не грати за чужими правилами. Не може бути табу в питаннях поставок зброї Україні, атак поза українськими територіями і таке інше. Ця позиція лякала раніше, але зараз без неї просто настане поразка.
Саме через це Президент Франції нещодавно наголосив, що самих поставок озброєння недостатньо, адже його немає в потрібній кількості, а тому варто вдатися до нових способів, наприклад, до введення військ. Гарантією успіху є погляд на війну в Україні не як на щось стороннє, а як на власну загрозу.
А що скажуть люди?
І найбільша проблема зараз – громадська думка. Одразу після заяви Макрона на телебаченні і в пресі посипалися лозунги “Ми не хочемо вмирати за Донбас!”, хоч і Міністр закордонних справ, і міністр збройних сил Франції, і сам Президент України наголосили, що про ввід сухопутних військ для бойових дій не йдеться.
У 1939 році подібний лозунг у Франції вже був і звучав він так: “Ми не повинні вмирати за Данциґ”. Автором фрази був Марсель Деа, який пізніше став нацистським колаборантом. Але лозунг тоді дав свій результат, отже, може спрацювати і зараз, бо люди і громадська думка, як правило, не змінюються. Тому з громадськістю варто бути максимально обережним.
Але якщо війська направляти в Україну ніхто не збирається, про що тоді взагалі казав Президент Франції?
- В першу чергу, це окремі місії для України, як от навчання для військовослужбовців, розмінування територій і акваторій, співпраця в сфері кіберзахисту і т.д.
- В другу чергу, допомога з обслуговуванням F-16, коли їх нададуть Києву.
- В третю, – знаходження військ в деокупованих територіях, щоб запобігти новому просуванню росіян вглиб країни. Таким чином можна буде захистити цивільних, а за випадку загибелі або поранення натівських солдат з боку російської армії це буде прямим ударом проти Альянсу. Тобто, знаходження там солдат НАТО – чудовий метод стримування росіян.
Про останні пункти Макрон не говорить, бо не може прямо казати все, що заманеться: він змушений залишатися в рамках “стратегічної двозначності”. Проте, ці висновки легко роблять всі експерти.
Бурлить всередині
А найцікавіше – це реакція на нову позицію Макрона з боку ультраправих та ультралівих сил всередині самої Франції. І ті, і інші не у захваті. Праві дуже тісно повʼязані з Росією, хоч зараз і не можуть дозволити собі підтримувати масові вбивства в Україні, які чинять росіяни, хоч на початку вторгнення і були на стороні РФ.
Праві сили не підтримують Росію, але і за надання зброї Києву під час голосувань від Франції чи від ЄС жодного разу не проголосували “так”. Така ж реакція була і щодо боротьби з російською пропагандою. Навіть 12 березня 2024 року під час голосування за стратегію підтримки Україні вони не ухвалили цю ідею.
Проте, у Макрона є підтримка в своїй країни, він не поодинокий. І походить вона від соціалістів та класичної консервативної партії, що є дуже добрим знаком.
Гра ва-банк
Насправді багатьох здивувала заява Марі Ле Пен, яку називають “подружкою Путіна”, про повагу і підтримку України. Але не треба тішити себе ілюзіями: це лише слова. Голоса партії, яку очолює Ле Пен, під час голосування в Європарламенті вказують, що жодної підтримки Києву від них не буде. Те саме стосується і лідера ультраправих Жордана Барделла.
Навіщо ж тоді ці французькі політики так гучно заявляють про свій проукраїнський настрій? Справа в тому, що більшість суспільства у Франції вбачає в Росії загрозу для своєї безпеки, а Україну підтримує. Показують це і останні опитування, які довели: навіть виборці Ле Пен налаштовані за українців. Тому такі кон’юнктурні заяви – вимога часу. Тим більше, що вона знає: електорат голосуватиме за її партію, не памʼятаючи про російсько-українську війну, для них важливішими є внутрішні питання і неприязнь до Макрона.
Тому Президент Франції діє дуже рішуче, можна сказати, що ва-банк, бо його критична позиція в самій Франції може стати кінцем політичної карʼєри. Але варто зазначити, що в той самий час це може стати початком злету в Єврораді, тому ризики, скоріше за все, виважені.
