Війна – це аналог великого тенісу, але такого, в якому щоразу треба екстрено вигадати, чим відбити мʼячик без ракетки. Зараз для відбиття потрібні снаряди, через мить – техніка, ще за мить – солдати. Сьогодні саме мобілізація стала доленосним питанням. Армійське керівництво потребує вже зараз сотні тисяч додаткових військовослужбовців, але це викликає нові проблеми з економікою і соціумом. Чи зможе вирішити Київ цю дилему – питання, яке визначає не лише ситуацію на полі бою, але і те, хто далі буде на чолі країни.
Заручники постачання зброї
Два роки оборони викликали великі втрати в ЗСУ. Зараз найважливішими є дві проблеми:
- брак амуніції;
- недостатня кількість військовослужбовців.
По суті, українці зараз – заручники постачання зброї від партнерів. Як тільки не вистачає снарядів і техніки, збільшуються втрати живої сили. Що стосується комплектування, командування має намір мобілізувати ще близько півмільйона осіб. Це дасть змогу:
- закрити прогалини на фронті;
- замінити ту частину військ, які практично випрацювали свій ресурс;
- відновити ініціативу.
Але така кількість необхідного мобілізаційного резерву загрожує політично і соціально розірвати Україну. Знає про це і влада, тому Зеленський все тягне з рішучим вирішенням питання, а військові тим часом не розуміють, чим можна пояснити таке зволікання. Це все розгортається на фоні опору проти мобілізації, який все міцнішає.
Тягнуть-потягнуть, витягти не можуть
Про цю суперечку свідчить процедура опрацювання закону про мобілізацію. Попри величезну терміновість він застряг у парламенті більше ніж на 2 місяці. За цей час до нього додали понад 4200 правок, але процес фактично не зрушив з мертвої точки. Військові хочуть, щоб вік мобілізованих зменшився на 2 роки (з 27 до 25 років), крім того для осіб молодше 25 років хочуть зробити сталою практикою не строкову службу, а інтенсивну підготовку терміном пʼять місяців, чого сьогодні перед відправленням на службу немає. Паралельно посилиться покарання за ухилення від призову, а термін безперервної служби становитиме 36 місяців.
Та головна проблема залишається сталою, і це – баланс військових і економічних інтересів. Війна дуже швидко руйнує країну. На 2024 рік в оборонний бюджет закладено суму 40 млрд доларів, але це лише на той розмір ЗСУ, який є на даний момент. Для додаткової мобілізації треба ще 13 млрд, і де взяти ці кошти – невідомо.
Дайте руки!
Проблема дуже глибока, адже західні партнери оплачують лише державні цивільні витрати, а воєнна галузь повністю мусить фінансуватися з бюджету України, тобто з податкових надходжень. Мобілізація 500 тисяч осіб означає, що вони не платитимуть податків, і існуюча бюджетна діра стане справжньою прірвою.
Через це багато бізнес-асоціацій починають боротися за виживання. Вони гучно вимагають балансу між фронтом і економікою і окреслюють головні проблеми:
- нестача робочої сили;
- відсутність замовлень;
- брак чіткого окреслення стратегічно важливих галузей і, як наслідок, плутанина з виключенням співробітників з мобілізації.
І хоч таких потоків добровольців, як в лютому-березні 2022 року, в Україні вже немає, та принципово українці готові воювати. Опитування, проведене в лютому 2024 року, показало, що чоловіки уникають мобілізації з таких причин:
- погана екіпіровка;
- страх смерті;
- необмежений термін служби;
- страх некваліфікованих або поганих командирів.
І причини ці розташувалися за процентним співвідношенням саме в такій послідовності.
Повне самообслуговування
Щоб не стикатися з подібними невизначеностями, багато бажаючих воювати зʼявляються не в військомати, а безпосередньо в бригади. Військові частини теж все більше покладаються на приватні агентства з працевлаштування, а не на державу. Найбільшою проблемою за даними Міноборони передбачувано залишається пошук кандидатів у бойові частини на передову, де вже два роки воюють практично безперервно проти краще оснащеного ворога. Багато підрозділів, як наприклад “Вовки да Вінчі”, для комплектування покладаються повністю на власні сили.
Втрати теж немалі. Зеленський назвав цифру в 31 тисячу загиблими і 15 тисяч зниклих безвісти, але анонімні зарубіжні оцінки і дані незалежних українських недержавних організацій набагато вищі. І треба памʼятати ще про 100 тисяч поранених. І хоч ці втрати набагато менші, ніж у росіян, але в процентному співвідношенні Україна дуже просіла, в той час, як Росія майже не відчула своїх втрат. Демократична суперечка про ціну життя людини у війні є гострою і може спровокувати все що завгодно аж до перевороту в країні.
Це питання є вирішальним для майбутнього держави. Саме для цього в Україні поки звільняють від мобілізації чоловіків до 27 років, а їх батьки йдуть в окопи. Молодь мусить жити. Зараз середній вік солдатів ЗСУ – 42 роки. Вони більш досвідчені, але менш витривалі порівняно з молоддю, що приводить до численних проблем зі здоровʼям.
Тому питання подальшого існування країни впирається в кількість чоловіків – хоч для служби і захисту територій, хоч для роботи і підняття економіки.
