Стало відомо, що Туреччина не пропустила українські мінні тральщики в чорноморську акваторію. Їх офіційному Києву надала Велика Британія, щоб відновити експортний коридор. Турецька заборона стала неприємним сюрпризом як для України, так і для Європи. Що ж керує Ердоганом?
Акваторію Чорного моря мусили розміновувати два спеціалізовані тральщики “Чернігів” і “Черкаси”. Але неочікувана заборона перекреслила ці плани, довівши, що позиція Туреччини в українсько-російському конфлікті двоїста.
Офіційна причина
Справа в тому, що формальним приводом для такого неочікуваного рішення стало закриття проток Босфор і Дарданели для кораблів військового флоту після 24 лютого 2022 року. Підстава – Конвенція Монтре, підписана ще в 1936 року, згідно з якою під час чинної війни, навіть якщо сама Туреччина не бере в ній участі, ці протоки мусять бути закриті для суден воюючих держав.
Завдяки цьому обмеженню свого часу Росія не могла швидко перекинути великі кораблі в бази Чорноморського флоту з інших флотів РФ. Тепер ці ж пункти застосували і для мінних тральщиків. І саме тут виникла купа питань.
Війна чи мир
З однієї сторони, такі тральщики – військові кораблі, але з іншої, мета їх прибуття – виявлення і знешкодження плавучих мін. Сперечатися з тим, що такі наміри виключно мирні і запобігають небезпеці в акваторії, просто безглуздо. Розмінування необхідне для збереження життів і безпеки торговельних суден, тому його з тим же успіхом треба здійснювати і в мирний час. Ердоган про це проінформований, але в даній ситуації обрав формалізм.
В чому ж полягає інтерес Президента Туреччини? Його зацікавленість – не в тому, щоб акваторія Чорного моря була розмінована, а в тому, щоб залишити за собою і надалі роль поєднуючої ланки у домовленостях Києва і Москви. До останнього часу таке виключне право було саме у Ердогана, і втрачати він його не збирається. Бо вірогідність того, що платформа для діалогу між Росією і Україною все ж стане потрібною, з часом не зникає. І той, хто буде хазяїном переговорного майданчику, стрімко увійде в політичні еліти.
У Туреччини є всі передумови, щоб розраховувати на це, адже саме тут відбувалися ключові зустрічі:
- На початку 2022 року – переговори російської і української делегацій.
- Пізніше – зустріч міністрів закордонних справ обох держав.
- Тут було укладено “зернову угоду”, яка стала винятковою проміжною домовленістю між ворогуючими сторонами за час війни.
Саме тому Ердоган дуже зацікавлений у збереженні своєї ролі посередника. Єдине, що на той час, коли це може знадобитися, його президентська каденція може вже закінчитися, і він буде на етапі боротьби за владу.
Дружба з усіх сил
Але також варто памʼятати про ряд факторів, завдяки яким Туреччина зберегла прихильність Росії:
- майже за два роки не впроваджено жодних санкцій проти РФ;
- в країні створено комфортний клімат для російських чиновників і олігархів;
- Ердоган досі залежний від російського газу.
Як тільки ці моменти виходять в площину обговорення з боку Заходу, Президент Туреччини нагадує про важливість його нейтральності для збереження ролі посередника. Але для того, щоб не втратити свій статус, не можна змінювати вихідні дані. Наприклад, розміновувати Чорне море.
