Київський міжнародний інститут соціології провів масштабне опитування, за результатами якого було визначено, що український народ серед всіх державних інституцій виявляє найбільше довіри до ЗСУ. Чому існуюча влада вбачає в цьому загрозу?
В опитуванні з приводу рівня довіри окрім ЗСУ можна було обирати і такі варіанти, як “президент”, “волонтери”, “СБУ”, “нацполіція”, “ЗМІ”, “уряд”, “церква” та інші.
Рівень довіри за опрацьованими даними до ЗСУ найвищий і становить 96%.
Спеціалісти пояснюють, що він складається з кількох складових:
- віра в те, що ЗСУ дотримується правильних і необхідних дій в умовах, з якими стикається щодня;
- довіра до інформації, яку озвучують військові очільники.
Воєнний час по суті став “зірковим” для багатьох військових чинів: вони щоденно дають інтервʼю, виступають в програмах і не зникають з перших шпальт новин.
Конкуренція або співпраця
Ситуація така для влади дуже вигідна з однієї точки зору. Це дозволяє проводити мобілізацію з меншим рівнем спротиву, який завжди присутній, не викликає великих протиріч з приводу рішень командування і т.і.
Але є при цьому і ризиковані моменти для влади. Наприклад, при такій великій підтримці очільники ЗСУ можуть стати беззаперечними політичними лідерами в очах народних мас. Під час воєнного стану вибори в країні не проводять, проте після перемоги вони відбудуться в найближчий можливий час, а статистика показує, що голосів підтримки у діючого Президента менше, ніж в ЗСУ. Тобто, хтось із лідерів-командуючих, якого б висунули як претендента на пост, мав би дуже високі шанси.
Часто боротися з цим починають завчасно, ще до перемоги. Це виражається в применшенні заслуг військових чинів, інколи – в їх дискредитації. Політологи вже неодноразово вказували на те, що саме це зараз спостерігається в діях української верхівці. Тобто, влада почуває “дихання в потилицю”. Що обрати – плідну співпрацю чи винищення конкуренції – питання суто політичне. Відповідь на нього залежить від того, наскільки радикально діючі державні очільники налаштовані щодо того, щоб поставити на свої місця наступників, які продовжать політичну лінію сьогоднішньої верхівки.
