Останній тиждень показав: Туреччина перетнула червону лінію щодо Росії, проте Кремль не має змоги відреагувати на це, бо країн, які не відвернулись від РФ, залишається все меньше. В цьому наглядно переконалися після брифінгу з прес-секретарем Кремля Пєсковим. Вислів “кишка тонка” в повній мірі характеризує дії російського уряду останніх днів.
Зрада крок за кроком
Ердоган зайняв цікаву позицію: офіційно він робить Туреччину миротворчою платформою, систематично контактує з урядом РФ і є посередником між двома ворогуючими державами. Проте дії красномовно виражають справжню позицію, а зокрема:
- Почалося будівництво завода по виготовленню безпілотників Bayraktar на українських територіях.
- Активно підтримується членство України в НАТО.
- Командири батальйону “Азов” повернені Анкарою на Батьківщину попри домовленності під час їх ввозу в Туреччину. Обіцяли, що до кінця війни такої передачі не буде.
Проте, не всі ці кроки можна розцінювати в якості беззастережної підтримки.
Коли підтримка лише на словах
Наприклад, з членством України в НАТО ситуація спірна. Зараз вже зрозуміло, що запрошення в чистому вигляді Києву не нададуть. Про це прекрасно знають і в Кремлі.
Тому підтримка українського вступу стала таким собі фарсом: ми вас якби підтримуємо, знаючи, що фактично вступ заборонений. З цієї причини підтримка ніяк не впливає на відносини з Москвою, і цю тактику перейняли багато країн, які зараз висловлюють своє голосне, але нічого недієве “ТАК!”.
Святкувати гучно
А от з передачею командирів “Азова” дійсно вийшло неочікувано. Це дуже широкий жест в звʼязку з 500 днями з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Очікувалося, що він викличе відверте обурення в Кремлі. Однак Москва підкреслила збереження “партнерських відносин” з Туреччиною.
Розпачливе партнерство
Причина проста – фінанси. Саме Ердоган є запорукою газового хабу з Росією, а РФ зараз міцно затиснута кліщами браку компаньйонів. Фактично це розвʼязує руки туркам, бо всі їх дії будуть вимушено сприйматися як допустимі і “партнерські”.
