Здається, коло замкнулося: для фінансування протистояння російській агресії Україна мусить експортувати сільськогосподарські товари. Це викликає масові протести фермерів у Європі. При цьому зрозуміло, що справжня проблема європейських аграріїв – зовсім не українське зерно, а конкуренція з боку Росії. На тлі цього влада ЄС виявилась зовсім безпорадною перед протиріччями, які виникли в Європі. Але давати раду цьому якось все ж доведеться. Коли та як саме?
Варто одразу зазначити: протести фермерів – це не лише наслідок війни, насправді вони мають більш глобальні причини, які з Україною повʼзані хіба що опосередковано. Ситуація виглядає дещо абсурдно: з одного боку Європа підтримує фінансово українське протистояння, але з іншого, – не дає Україні заробити кошти, які та могла б спрямовувати на те, щоб дати відсіч Росії.
Чудовий день
Європейські політики з усіх сил вдають, ніби не бачать цього. В середу голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн повідомила українському премʼєру, що це – чудовий день, адже здійснено перший транш 4,5 млрд євро з загальних 50 млрд на допомогу країні, яка страждає від війни. Але українці не перебувають в такій ейфорії, як керівництво Єврокомісії. І повʼязано це з тим, що майже в той самий час, як було прийнято рішення про транш, Єврорада і Європарламент вирішили, що декотрі українські сільськогосподарські товари можуть знову обкладатися митом. Це стосується таких продуктів:
- мед;
- цукор;
- птиця;
- яйця.
Мита застосують, якщо обсяг цих продуктів, що імпортуються в ЄС, перевищать середні показники двох попередніх років. Український аграрний менеджер повідомив, що рішення явно негативне для України, але на нього змушені погодитись, аби ситуація в ЄС поступово вщухала. Але майже одразу стало зрозуміло, що Єврорада і цим не зможе владнати справу. Політики вже закликають до наступних кроків, бо пшениця в цей перелік не була додана.
Можливо, за межами Європи не зрозуміло, чому фермери чинять відверте свавілля, а влада ніяк це не придушує. Справа в тому, більшість політиків бояться політичної влади фермерів, особливо, якщо взяти до уваги вибори в Європарламент, які відбудуться за кілька місяців – у червні. Аграрії користуються великою симпатією населення, тому протистояння їм з боку влади обовʼязково призведе до втрати голосів правих партій, які традиційно критикують ЄС.
Фермери опинилися між двох вогнів:
- З однієї сторони, вони загнані в куток планами Єврокомісії зробити галузь більш екологічно чистою.
- З іншої сторони, вони реально бояться української конкуренції з боку сільського господарства, бо воно в цій країні дійсно ефективне.
Зрозуміти різницю можна на такому прикладі: середній польський фермер обробляє близько 11 га землі, а українські агрокомпанії мають і по 200 га. Але європейські фермери не враховують того, що фінансові надходження в київський бюджет – запорука того, що війна не буде програна і не перекинеться далі на територію Європи. Адже своя сорочка ближча до тіла, а мислити в далекій перспективі представники бізнесу не люблять.
Двигун для протистояння
Наскільки важливі надходження саме з сільськогосподарського експорту, можна усвідомити, дізнавшись, що в 2023 році 63% експортних надходжень в Україну припало саме на сільське господарство.
Але після скасування мита це стало прекрасним фактором для “розхитування” настроїв в Європі. Особливо бурхливий протест впровадили фермери із сусідньої з Україною Польщі, бо вважають, що українські продукти насичують їх внутрішній ринок. І оскільки в квітні в країні мають відбутися місцеві вибори, фермерів як велику частину електорату політики ігнорувати не можуть.
І все було б зрозумілим, якби не реальні цифри. Справа в тому, що представники України повідомляють: експорт української пшениці через Польщу став занадто дорогим через постійні блокування кордону, тому останнім часом переважно користувалися шляхом через Чорне море, бо він більш дешевий. З 6 млн тонн експортованого на місяць зерна лише 5% йшло через Польщу. Отже, галас не свіпставний з реальною картиною.
Мета Путіна
Але за цей час відбулась кардинальна зміна: українського зерна в ЄС справді стало менше, а на перший план вийшло російське збіжжя. Декотрі аналітики вважають, що єдиною метою Путіна в цьому процесі було витіснення України зі світового ринку.
Правда полягає в тому, що Росія і насправді зараз експортує в Європу великі обсяги. Лише за 2023 рік було ввезено 50 млн тонн пшениці, що зробило Росію найбільшим експортером світу в цьому сегменті. Але на 100% стверджувати, що це був продуманий план Путіна, ніхто не береться. Цілком можливо, що європейські фермери допомогли йому несвідомо і неорганізовано. Проте, для такого плану дійсно були передумови. Наприклад, те, що останні три роки були дуже сприятливими для великих врожаїв як України, так і Росії. Тому зараз фермери змушені викидати пшеницю на ринок, щоб звільнити місце в силосах для наступного врожаю.
Фактор здешевіння
Це означає, що ситуація на ринку пшениці докорінно змінилася. На початку війни Україна не могла експортувати збіжжя чорноморськими коридорами, і примара світового голоду підняла ціни до позначки 430 доларів за тонну. Сьогодні всі заспокоїлись, і пшениця здешевіла десь удвічі. Саме цей фактор, а ніяк не українські поставки, впливають на ціни, які пропонують фермерам в Європі.
Але для Єврокомісії виникла досить делікатна ситуація, в якій вона розривається між двома факторами:
- Треба захищати вільну торгівлю з Україною, бо це раціонально з усіх точок зору
- Члени уряду піддаються колосальному політичному тиску з боку фермерів.
Найбільшим досягненням стало запровадження мита для зерно та олійні культури з Росії, адже вони не підпадають під санкції. На них лише минулого року Росія заробила 1,3 млрд євро.
Тому економічно-продуктова війна продовжується, і хто вийде з неї переможцем, поки що передбачити важко.
