Зʼявилася інформація про те, що Німеччина підійшла впритул до рішення про надання Україні ракет далекого радіусу дії Taurus, і навіть більше: український колишній генерал-розвідник Маломуж повідомив, що це стратегічне рішення у ФРН вже ухвалили. Але залишилася остання проблема: Олаф Шольц побоюється зробити це першим. Чого він чекає і чи отримає врешті-решт Україна найближчим часом це озброєння?
Хто перший?
Сценарій з передачею Києву далекобійних ракет розкручується вже давно, і схоже на те, що він майже дійшов до логічного закінчення. Але є одне “але”: позиція Олафа Шольца залишається вкрай обережною, і звинувачувати його в цьому нелогічно. Політика можна зрозуміти: хоч всі і кричать про те, що всі так звані “червоні лінії” в протистоянні “Захід-Росія” давно перетнуто, але це лише напівправда. Всі вагаються перед тим, як зробити наступний рішучий крок, і це видно по паузі в наданні критично необхідних озброєнь Києву, яка вже просто непристойно затягнулася.
На фоні цього ухвалення стратегічного рішення в Німеччині виглядає досить позитивно, проте не все так чудово, як хотілося б.
А чи про Taurus взагалі йдеться?
Рішення про передачу далекобійних ракет прямо не згадує про Taurus, але не важко здогадатися, що йдеться саме про них. Справа в тому, що інших одиниць стратегічного ракетного озброєння цього типу у ФРН просто немає. Тому інтрига відміняється, хоч як би не намагався бути обережним Олаф Шольц. І чудово відомо це не лише генералу української армії Миколі Маломужу, який розповів про це в інтервʼю, але й іншим спеціалістам і політикам у світі.
Без ризиків
Стратегічне рішення прийнято, але це означає лише те, що передача ракет не виключається урядом Німеччини. Проте, сам Шольц утримується від кінцевого рішення через страх прямої конфронтації своєї країни з Росією. Його позиція така: нехай першими ракети або літаки передасть хтось інший – американці, французи, британці або інші європейські країни, і одразу після цього він з готовністю передасть Taurus, тим більше, що все для цього вже готове. Здається, що приблизно так само думають і всі вище зазначені країни.
Шольц вважає, що перетинати “червону лінію” мусять спільно, не перекладаючи цей вантаж на одну країну. В такому випадку РФ була б змушена воювати з усіма членами Альянсу, а це нереально, про що чудово знає Путін. Тобто, ризику практично не було б. І така позиція цілком логічна. Ніхто не хоче бути цапом-відбувайлом на тлі загальної нерішучості.
Що стримує насправді
Ще один момент, який гальмує рішучість федерального канцлера Німеччини – це наявність або відсутність успіхів ЗСУ на фронті. На думку Маломужа, Taurus таки нададуть Україні, але відбудеться це лише тоді, коли війна перейде до нового етапу, про що свідчитимуть два фактори:
- це стане нормальною, а не сміливою дією на фоні дій інших партнерів;
- ситуація у конфлікті буде настільки однозначною, що Путіну доведеться рятувати себе, а не готувати відповідь на поставки озброєння.
Доєднатися до потенціальних переможців і розпіарити свою роль в перемозі – загальна практика, яку стабільно демонстрували союзники і партнери у військових конфліктах. Поки немає впевненості в перемозі, з допомогою не поспішають.
“Так” не означає “негайно”
Тим часом тиск на Шольца навіть всередині країни посилюється. Опозиція вимагає його вдатися до передачі цього типу ракет, які крім великої дальності ще й малопомітні для ППО. Єдиним недоліком можна вважати їх високу вартість (одиниця коштує приблизно 950 тис євро). Такод опозиціонери вимагають від канцлера пояснень, як саме він баче втягнення Німеччини у війну з Росією після передачі цього озброєння. Вони вважають таку думку необґрунтованою.
Ту ж саму позицію зайняла і Міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок, яка вважає вдалою ідею колеги-британця Давіда Кемерона про обмін крилатими ракетами Німеччини і Великої Британії з подальшою передачею Україні.
Тобто, тепер залишилось знайти справді сміливого політика, який вирішить зробити цей важкий крок першим. Проте, в політиці рідко йдеться саме про сміливість, а майже завжди – про користь для своєї держави або для своєї політичної карʼєри. Тож все залежить від того, чи знайде Шольц для себе заманливі перспективи для такого кроку.
