Білорусь як найближчий партнер Росії з першого дня вирішує надскладне питання: як не бути напряму втягнутими у війну, але при цьому не викликати через непокору гнів своїх ляльководів? Лукашенку зараз не може позаздрити жоден політик у світі. Але, здається, прийшов час змін, коли позиція “і вашим, і нашим” вичерпала себе.
Нашийник з шипами
Відкрите військове протистояння з Україною – страшний сон більшості білорусів. Кілька десятиліть основним посилом мінської пропаганди залишався такий наратив: непокора як своєму Президентові, так і російському призведе до того, що “буде, як в Україні”. Привид війни ставав тим суворим нашийником з шипами, який допомагав втримати народ до перевороту в Білорусії. Але, здається, Кремль намагається забрати у Лукашенка і цей – останній – козир.
Про це стало відомо Головному управлінню Розвідки України. Для Росії втягнення армії Білорусі у війну, що триває, є одним із стратегічних завдань. І Кремль знає, на які точки треба надавити. Російській владі достеменно відомо такі нюанси про свого союзника, як:
- обʼєкти критичної інфраструктури на білоруських територіях;
- діяльність білоруських спецслужб;
- розташування і стан військових частин тощо.
Крім цього є особисті амбіції Президента Білорусі і страх втратити владу.
Де взяти привід
Для того, щоб втягнути Білорусь у війну з Україною, Кремлю не треба вигадувати щось креативне. Прекрасно підійдуть банальні диверсії на кордоні від імені України, які викличуть резонанс у суспільстві. Відомо, що їх спільною підготовкою займаються дві структури:
- російська ФСБ;
- білоруський КДБ.
Йдеться про масштабні атаки з використанням дронів, які начебто запущено з української території по інфраструктурним обʼєктам Білорусі. При правильному поданні інформації люди не питатимуть, навіщо це здалося Україні у військовий час. У крайньому випадку можна вигадати безліч пояснень.
Очевидно, що ні Україні, ні Білорусі такий розвиток подій не потрібен:
- пряме втягнення у війну для Лукашенка є страшним сном і фіналом його епохи, яка трималась виключно на заіржавілій стабільності;
- другий фронт для української армії і держави – непосильне навантаження.
Зрозуміло, що вигоду від цього отримає лише Кремль.
Білорусь – давня заручниця амбіцій кремлівської верхівки, і як довго Мінськ зможе лавірувати між власним благополуччям і союзницькими зобовʼязаннями, покаже час.
